Голосить дзвін стривожено у квітні,
засмучує весняні дні привітні,
озветься в серці кожної родини
і стогоном у грудях України.
Над Прип’яттю весна у двадцять п’яте
деревам приміряє пишні шати.
Усе цвіте, радіє, веселиться,
в кущах бузку гніздо лаштує птиця.
Життя триває. Наче застороги,
дрімають заколисані тривоги,
та пам’ятають спорожнілі хати,
яким буває грізним мирний атом.
І ти не забувай про це, дитино,
та свічку запали за Україну.
Загояться землі болючі рани.
Вона воскресне, з попелища встане!
Леся Вознюк
Немає коментарів:
Дописати коментар